Недвижимость аренда

ПРИНЦИПИ МЕХАНІЗОВАНОГО РОЗПИЛЕННЯ ФАРБУВАЛЬНИХ СУМІШЕЙ

business-net — Mon, 15 Dec 2008 17:57:52 +0000

Фарбування поверхонь вручну важкий і трудомісткий процес, тому зараз для цього застосовують машини і механізми, які полегшують працю робітників, підвищують її продуктивність і поліпшують якість робіт. Вручну дозволяється виконувати лише незначні обсяги робіт.
Усі апарати для механізованого фарбування працюють за принципом розпилення фарбувальної суміші до найдрібніших частинок. Фарбувальна суміш, що вилітає з розпилювального пристрою апарата, розпилюється і рівним тонким шаром лягає на поверхні.
Фарбувальні апарати бувають з механічним або повітряним розпилюванням фарби.
До апаратів, які механічно розпилюють фарбу, належать фарбопульти. Вони поділяються на ручні і електричні. У цих апаратах фарбувальна суміш під тиском 5—8 ат подається до розпилювального пристрою — форсунки. Схему дії форсунки відцентрового типу подано на рис. 34.
Форсунка відцентрового типу зроблена так, що фарбувальна суміш надходить у робочу камеру 2 вузьким вхідним каналом /, розміщеним по дотичній до її внутрішньої циліндричної поверхні. Всередині форсунки фарба набирає обертального руху і завихрюється. Вилітаючи з вихідного отвору 3 форсунки, фарба під дією відцентрової сили розпилюється на найдрібніші частинки і утворює конусоподібний факел. У деяких форсунках
завихрювання фарби створюється за допомогою спеціального гвинтоподібного сердечника, який є в корпусі форсунки 35). Спочатку суміш надходить у циліндричну робочу камеру форсунки. Проходячи по каналу, що утворився між внутрішньою поверхнею камери і гвинтоподібним сердечником, суміш набирає обертального руху і на виході з форсунки розпилюється.
Для розпилювання фарби у форсунках відцентрового типу повітря не використовується. Апаратами з механічним розпилюванням можна фарбувати поверхні тільки водними фарбувальними сумішами, як менш в’язкими (вапняні, силікатні).
За принципом повітряного розпилювання фарби працюють фарбувальні агрегати, за допомогою яких можна розпилювати водні та неводні фарбувальні суміші і навіть шпаклівки. У цих агрегатах фарба, вилітаюча з сопла фарборозпилювача, що є складовою частиною фарбувального агрегату, розпилюється струменем стисненого повітря.
Фарбувальна суміш під тиском надходить у фарборозпилювач і внутрішнім каналом (трубкою)—до вихідного отвору 36). На виході з трубки суміш підхоплюється струменем стисненого повітря, що проходить у просторі між стінкою трубки і внутрішньою поверхнею розпилювальної головки і, вилітаючи, подрібнюється на найдрібніші частини. Фарба розпилюється під тиском 2,5—4

МАШИНИ І МЕХАНІЗМИ ДЛЯ ПРИГОТУВАННЯ І ПЕРЕРОБКИ МАЛЯРНИХ СУМІШЕЙ

business-net — Mon, 15 Dec 2008 17:56:34 +0000

Малярні машини і механізми, будову і принцип дії яких ми будемо розбирати у відповідних розділах підручника, серійно випускаються нашою промисловістю. Кожна машина має свій
шифр (індекс), що показує, до якої групи машин вона відноситься, і порядковий номер даної серії машин. Згідно з шифром усі машини і інструменти одержали такі літерні позначення: ИЭ — електроінструменти; ИП — пневмоінструменти; СО — машини і обладнання для опоряджувальних робіт; ИВ — вібратори.
Розглянемо будову основного устаткування для приготування і переробки малярних сумішей.
Крейдотерка СО-53 (С-909) 29) призначена для подрібнення сухої, мокрої і змерзлої кускової крейди. Вона складається з металевої опорної плити, електродвигуна, кожуха з кришкою, рухомого ротора, завантажувальної лійки і вимикача.
Всередині кожуха 3 знаходяться рухомий і нерухомий ротори. Нерухомий ротор циліндричної форми з поздовжніми конічними щілинами міцно приєднується до внутрішнього боку кришки 1. Рухомий ротор насаджений на вал двигуна 5, має два ряди відбійних пальців, розміщених по колу. Ряди пальців розміщені так, що під час обертання ротора між ними розміщується нерухомий ротор. Проміжок між роторами повинен бути в межах
Під час роботи електродвигун потужністю 2,8 кет приводить в рух рухомий ротор крейдотерки, який починає обертатися з швидкістю 1420 об/хв. Куски крейди через завантажувальну лійку 2 надходять всередину крейдотерки, захвачуються внутрішнім рядом пальців рухомого ротора і під дією відцентрових сил подрібнюються і перетираються, проходячи через щілини нерухомого ротора. Подрібнена крейда додатково перетирається, коли проходить у щілини між нерухомим ротором і зовнішнім рядом пальців рухомого ротора і випадає в порожнину між ротором і
кожухом крейдотерки. Знизу кожуха міститься розвантажувальний патрубок, через який крейда потрапляє їв підставлену посудину або ящик. Розмелена крейда не потребує додаткового просіювання.
Для мокрого помолу крейди вода подається по шлангу, який приєднують до штуцера 7. Кількість води регулюють за допомогою спеціального крана. Крейдотерку можна застосувати для приготування крейдяної пасти, а також шпаклівок, якщо замість води подавати водно-клейову емульсію. Продуктивність крейдотерки СО-53 120 вага — 90 кг.
Спеціальні машини для просіювання сухої розмеленої крейди серійно не випускаються. При потребі крейду можна просівати на механізованих решетах (грохотах) невисокої продуктивності, які застосовуються для просівання сипких будівельних матеріалів. При цьому сітка грохота повинна мати потрібний розмір отворів.
Жорнова фарботерка СО-1 (О-10А) 32) застосовується для перетирання різних малярних сумішей: шпаклівок, крейдяної пасти, клейових і олійних фарб тощо. Вона складається з
електродвигуна, картера з редуктором, двох жоршв і завантажувальної лійки.
Електродвигун 4 потужністю 1,7 кет за допомогою редуктора обертає вертикальний вал, на кінці якого є рухоме жорно фарботерки. Фарба, яку завантажують у лійку З, перетирається між жорнами та жолобом 1 стікає в підставлену посудину. Продуктивність фарботерки СО-1 100—120 кг/год, вага — 100 кг.
Вібросито СО-3 (0-26А) 33) застосовується для проціджування водних і неводних фарбувальних сумішей та грунтовок. Складається воно з опорної плити, електродвигуна, вібрувально-го механізму і сита.
Електродвигун 4 потужністю 0,42 кет за допомогою закріпленого на кінці його вала ексцентрика 3 і шатуна 2 передає ситу 1 коливальні рухи. Сито вібрує з швидкістю 2800 кол/хв і проціджує малярні суміші. Для проціджування фарб користуються ситами з 400 або 900 отворами на 1 см2.
Продуктивність вібросита СО-3 при роботі з ситом 900 отворів на 1 см2 для олійних фарб 660—700, а для водних—1680— 1800 кг/год; місткість корпуса сита 2 л, вага 13,4 кг.
Технічна характеристика механізмів для приготування і переробки малярних сумішей подана

ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ НА БУДІВЕЛЬНОМУ МАЙДАНЧИКУ

business-net — Mon, 15 Dec 2008 17:54:00 +0000

Будівельний майданчик — це територія, на якій розташовані будинок, що споруджують, підсобні приміщення (склади, прохідні будки), під’їзні дороги, а також місця для складання різних будівельних матеріалів.
Охорона праці робітників і забезпечення умов для виконання правил техніки безпеки на кожному будівельному майданчику є обов’язком керівників будівельних організацій і осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт. Відповідальність за загальний стан техніки безпеки у будівельній організації покладається на начальника (керуючого) і головного інженера тресту або управління. Контроль за виконанням правил техніки безпеки і здійсненням організаційно-технічних і Санітарно-гігієнічних заходів по запобіганню випадків травматизму і профзахворювань здійснюють особи, яких призначила адміністрація будівництва з числа інженерно-технічного персоналу, а також представники профспілки — громадські інспектори. На цих працівників покладається складання квартальних і річних планів з техніки безпеки, контроль за виконанням наказів, інструкцій і розпоряджень з питань техніки безпеки, участь у періодичних випробуваннях машин, механізмів, риштувань, колисок, проведення інструктажів робітників, участь у комісіях, що розслідують причини аварій і нещасних випадків тощо.
Щоб запобігти травматизму на будівельному майданчику, треба неухильно додержувати правил техніки безпеки.
Травматизм — це раптове пошкодження організму людини. В результаті травматизму робітник може тимчасово або постійно втратити працездатність, чим спричинює шкоду собі і державі. Нещасні випадки бувають виробничі і побутові. Виробничі нещасні випадки трапляються під час виконання працівником його службових обов’язків, а також по дорозі на місце роботи і з роботи. Побутовими нещасними випадками вважаються випадки, що сталися під час виконання домашніх робіт, або в інший час, не пов’язаний з виробництвом.
Причинами травматизму на будівництві можуть бути: ненадійні захисні огорожі, невміле користування механізмами і машинами, ураження електричним струмом, опіки, засоби транспорту, отруєння газами і парами отруйних речовин тощо.
При майстерні “є лабораторія, в якій випробовують приготовані суміші, і службові приміщення.
Приоб’єктна фарбозаготівельна майстерня, план якої подано на рис. 28, призначена для додаткового перемішування і розрідження сумішей, що надходять з центральної майстерні, і подачі їх на робочі місця. В ній, в разі потреби, можна приготовлювати необхідні суміші, яких не вистачає на даному об’єкті. Таку майстерню обладнують у підвальному приміщенні будинку, що будується, або у спеціальному тимчасовому приміщенні.
В майстерні знаходяться дві фарботерки СО-1 у комплекті з віброситами СО-3, мішалки СО-11, двовалова змішувальна машина СО-8, розчинонасос СО-69, за допомогою якого перекачують малярні суміші на поверхи, ящики і бачки для крейди, пігментів і готових сумішей. Приоб’єктна майстерня може бути обладнана машинами і механізмами інших марок — це залежить від можливостей будівельної організації. Продуктивність майстерні до 500 кг готових сумішей на годину.

ЦЕНТРАЛІЗОВАНЕ ПРИГОТУВАННЯ МАЛЯРНИХ СУМІШЕЙ

business-net — Mon, 15 Dec 2008 17:52:28 +0000

Малярні суміші можна приготовляти безпосередньо на робочому місці маляра або централізовано — у центральних (міських), районних або приоб’єктних фарбозаготівельних майстернях.
На приготування малярних сумішей безпосередньо на робочих місцях витрачається до 10—15% робочого часу. Спеціалізована бригада повинна виділити для цього 2—3 чоловіки, які тільки будуть зайняті приготуванням і піднесенням сумішей. Тому приготування сумішей на робочих місцях дозволяється лише у крайніх випадках при виконанні невеликих обсягів робіт або при ремонтних чи альфрейно-реставраційних роботах. Навіть при виконанні таких робіт потрібно максимально використовувати необхідні машини і механізми. На робочому місці дозволяється лише доводити малярні суміші до робочої в’язкості.
В умовах масового будівництва у містах і робочих селищах доцільно будувати централізовані фарбозаготівельні майстерні, устатковані найновішими машинами і механізмами для переробки та приготування малярних сумішей. Одна така майстерня може забезпечити готовими фарбувальними сумішами, шпаклівками, емульсіями, замазками та іншими матеріалами ряд будівельних об’єктів.
Механізоване приготування малярних сумішей підвищує продуктивність праці, знижує витрати матеріалів і поліпшує якість опоряджувальних робіт.
Зараз у багатьох містах країни обладнані і працюють різні фарбозаготівельні майстерні. Jx створюють за спеціальними проектами відповідно до потреб даного міста або району в опоряджувальних матеріалах. Планування, оснащення необхідним обладнанням і відповідно продуктивність майстерні можуть бути різні, але принципова схема її організації залишається однаковою. Нижче ми розглянемо організацію центральної і приоб’єктної фарбозаготівельної майстерень.
Центральна фарбозаготівельна майстерня призначена для приготування емульсій, олійних грунтовок і фарб, готових до вживання, шпаклівок, крейдяної пасти, віконної замазки. В майстерні можна приготовляти концентровані грунтовки під клейове фарбування. Така грунтовка (купоросна або галунна) виготовляється у вигляді брикетів (кубиків), розрахованих на приготування на робочому місці маляра одного відра рідкої ґрунтувальної суміші.
На рис. 27 подано орієнтовне планування центральної фарбо-заготівельної майстерні і розміщення в ній необхідного обладнання. Майстерня складається з шістьох відділень. Перше відділення призначене для зберігання і-переробки крейди. У ньому встановлено електропіч для сушіння крейди, дві крейдотерки, крейдосіялка і ящики для зберігання крейди. У цьому відділенні крейду, що надходить, сушать, розмелюють, просіюють і подають у відділення приготування сумішей.
У другому відділенні приготовляють лужну воду та емульсії. Для цього тут встановлені емульсатори, компресор, насоси, за допомогою яких перекачують лужну воду та готову емульсію, і місткості для рідин. Звідси готова емульсія по трубах надходить у відділення приготування сумішей і на склад.
У третьому відділенні приготовляють малярні суміші. У ньому встановлені електроклейоварки, змішувальні машини, фарботерки, вібросита, ящики для крейди, порожня тара для готових сумішей. Приготовлені суміші надходять на склад готової продук-
технагляду, технічної інспекції профспілок, санітарної інспекції, а також громадські інспектори. З цією метою вони регулярно перевіряють будівельні організації, вказують представникам адміністрації на недоліки в організації заходів по охороні праці, вимагають їх усунення і допомагають комітетам профспілок в їх роботі, спрямованій на покращання умов праці робітників.

ДОДАТКОВІ ОПЕРАЦІЇ ПРИ ПІДГОТОВЧИХ РОБОТАХ

business-net — Mon, 15 Dec 2008 17:51:13 +0000

У процесі підготовки старих, а іноді й нових поверхонь доводиться виконувати додаткові роботи для усунення різних дефектів. Поверхня, яку треба фарбувати, може бути забрудненою, з плямами жиру, іржі, кіптяви.. Якщо цих плям не зчистити з поверхні, то вони проступатимуть крізь шар фарбової плівки.
Щоб видалити жирні плями від несохнучих мінеральних масел і кіптяви, поверхню промивають 5-процентним розчином кальцинованої соди. Для приготування такого розчину на відро води беруть 400—500 г соди.
Плями кіптяви можна видалити 2—3-процентним розчином соляної кислоти.
Іржаві плями, що утворилися внаслідок затьоків води на поверхні від несправностей водопроводу, каналізації тощо, видаляють 10-процентним розчином мідного купоросу або 2-3-процент-ним розчином соляної кислоти. Якщо плями великі і різко проступають на поверхні, то така обробка може не дати потрібного
результату. У таких випадках плями покривають каніфольним лаком або швидкосохнучою білою емалевою фарбою.
Поверхні, що раїніше були покриті олійною фарбою, але забруднені, промивають гарячою водою з милом або содою.
Якщо плівка відстає на великих ділянках, то спочатку доводиться знімати всю плівку, робити підготовку, а потім вже фарбувати поверхні. Стару олійну плівку можна зняти трьома способами: механічним, вогневим і хімічним.
При механічному способі плівку знімають металевими шпателями, скребачками або стамесками. При цьому нерідко пошкоджують зовнішній накривний шар штукатурки, який потім доводиться перетирами, добавляючи відповідного розчину. Цей спосіб застосовують для всіх поверхонь, крім дерев’яних.
При вогневому способі олійну плівку випалюють паяльними лампами або спеціальними електроплитками і зразу ж очищають металевим шпателем. Працюючи з паяльною лампою, треба стежити щоб вона не коптіла. Коли на поверхні виявляється кіпоть, її промивають 1—2-процентним розчином соляної кислоти. Цей спосіб застосовують тільки для обштукатурених і металевих поверхонь.
При хімічному способі плівку розм’якшують спеціальними сумішами, після чого вона легко знімається металевим шпателем.
Спосіб приготування. Окремо приготовляють водний розчин каустичної соди, для чого 2,5 кг соди розчиняють у 10 л води. Вапняне тісто перетирають з крейдою і в суміш вливають розчин соди до потрібної в’язкості. Працювати з каустичною содою треба дуже обережно, бо вона може уразити шкіру.
Суміш наносять на поверхню шпателем суцільним шаром товщиною 1т—2 мм. Через 1—1,5 год олійна плівка розм’якає і її можна легко зяяти шпателем. Рекомендується знятий шар пасти складати в дерев’яний ящик, щоб її можна було використати кілька разів.
Недоліком хімічного способу є те, що в процесі обробки плівки поверхня просочується лугами і її доводиться промивати 1-процентним розчином соляної або оцтової кислоти.
Для видалення лакофарбових плівок, а також очищення металу від корозії застосовують різні хімічно активні пасти, які руйнують або розчиняють фарбові покриття (паста «Целлогель», лужні пасти тощо).
Для видалення з металевих поверхонь лакових плівок застосовують пасту-з мив ку, приготовлену на ацетоні. Склад її такий (у процентах за вагою): ацетон — 83, бензин — 10, парафін — 7.
На поверхню, яку треба очистити від старої лакової плівки, за допомогою (рогожної або волосяної щітки пасту намазують тонким шаром. Через 3—5 хв плівка повіністю розчиняється, після чого метал витирають ганчірками. Для очищення 1 м2 поверхні витрачається біля 800 г пасти.

ПІДГОТОВКА МЕТАЛЕВИХ ПОВЕРХОНЬ ПІД ФАРБУВАННЯ

business-net — Mon, 15 Dec 2008 17:49:37 +0000

Металеві поверхні фарбують тільки неводними фарбувальними сумішами. Фарбування захищає метал від корозії і використовується з санітарно-гігієнічною і декоративною метою.
Фарбування металу буває простим і поліпшеним.
(При підготовці під просте фарбування металеву поверхню очищають, прооліфлюють, частково підмазують, шліфують підмазані місця і грунтують (перше фарбування). Поверхню очищають металевими щітками, знімаючи плівку іржі, окалини, а також рештки штукатурного розчину і клейових фарб, якщо вони є, а потім прооліфлюють. Встановлені на місця радіатори важко чистити з боку стіни, тому їх чистять і прооліфлюють перед встановленням на місце.
Очищаючи поверхні нових металевих покрівель, з них спочатку знімають пил і сміття. Якщо листи покрівлі не були прооліфлені, їх очищають від іржі металевими щітками. Очищену поверхню покривають оліфою з домішками невеликої кількості гус-тотертої олійної фарби (50—100 г фарби на 1 л оліфи). Оліфу розтушовують так, щоб не було потьоків.
Після висихання оліфи місця стиків окремих елементів металевих конструкцій підмазують. Металеві поверхні можна підмазувати олійною підмазкою, склад якої подано в. Для підмазування фальцевих з’єднань і латок сталь’ної покрівлі застосовують підмазувальну пасту іншого складу.
Спосіб приготування. Сурик залізний перемішують з сухою крейдою, а потім затирають на оліфі до утворення пластичної пасти.
Підмазані місця шліфують, а поверхню грунтують (перше фарбування). Фарбувальну суміш розтушовують щіткою, рухаючи її вздовж окремих елементів металевої конструкції.
Підготовляючи старі металеві покрівлі під фарбування, з них змітають пил, сміття, опале листя тощо. Металевими щітками зчищають іржу і стару відшаровану олійну плівку. На пошкоджені місця покрівлі кладуть на суриковій підмазці латки з кусків мішковини. Зовні латки також промазують підмазкою.
При підготовці металевих поверхонь під поліпшене фарбування додатково виконують суцільне шпаклювання поверхні з шліфуванням шару шпаклівки після його висихання. До складу олійної шпаклівки рекомендується додавати залізний або свинцевий сурик. Наносять шпаклівку на металеві поверхні так само, як і на інші.

ПІДГОТОВКА І ОБРОБКА ДЕРЕВ’ЯНИХ ПОВЕРХОНЬ ПІД ФАРБУВАННЯ НЕВОДНИМИ СУМІШАМИ

business-net — Mon, 15 Dec 2008 17:47:54 +0000

Дерев’яні поверхні фарбують олійними фарбами для захисту деревини від гниття, а також для прикраси і забезпечення санітарно-гігієнічних умов.
При підготовці дерев’яних поверхонь під просте фарбування виконують такі операції: очищають поверхні, вирізують сучки і засмоли, прооліфлюють, частково підмазують, шліфують, прооліфлюють підмазані місця і грунтують (перше фарбування).
Готові столярні вироби (віконні рами і двері), що надходять на будівництво, іноді мають дефекти, які треба усунути в процесі підготовки до фарбування. До таких дефектів належать зади-ри, необрізані волокна в місцях стиків окремих елементів, висту
паючі інагелі (дерев’яні цвяхи) та ін. їх до прооліфлювання поверхні усувають за допомогою стамески, циклі та шліфуванням. Під час висихання деревини великі сучки виступають вад поверхнею, порушуючи шар фарбової плівки, а іноді й зовсім випадають. Тому при підготовці поверхні їх треба вирубати. Перед вирубуванням сучка стамескою визначають межу деревини, що
будуть видаляти. Після цього сучок вирубують на глибину до 5 мм, а на його місце вставляють кусок деревини тієї самої породи 26). Кусок деревини закріплюють на клею так, щоб напрям волокон у ньому відповідав напряму волокон конструкції.
У конструкціях з сосни або ялини часто зустрічаються засмоли — місця інтенсивного виділення смоли. Після фарбування смола продовжуватиме виділятись і порушуватиме фарбову плівку. Тому місця засмолів також вирубують стамескою на глибину 2—3 мм і після прооліфлювання підмазують олійною підмазкою. Підмазувати слід густою пастою, бо рідка паста під час висихання зменшується в об’ємі, тріскається і погано тримається на по-веріхні.
Суміші для підготовки поверхонь і методи їх нанесення ті ж самі, що й при підготовці обштукатурених поверхонь під олійні фарбування. Перед (використанням оліфу можна підігріти, щоб вона краще просочила деревину під час прооліфлювання.
Ґрунтувальну суміш наносять щіткою і нею ж остаточно розтушовують її вздовж волокон деревини.
При підготовці дерев’яної поверхні під поліпшене фарбування, крім згаданих вище операцій, після шліфування підмазаних місць виконують одне суцільне шпаклювання поверхні з шліфуванням і зніманням пилу, грунтування і перше фарбування з флейцюванням і шліфуванням кожного шару.
Шар суцільної шпаклівки на плоскі ділянки поверхні наносять так, як описано у § 13. На профільні ділянки поверхні в дверях і віконних рамах шпаклівку наносять гумовими пластинками різної ширини, щоб профілі не спотворювались шпаклювальною ма
сою. Шар шпаклівки після висихання шліфують, поверхню очищають ганчіркою від пилу і пірогрунтовують.
Флейцюють ґрунтувальний шар щіткою-флейцем, рухаючи її вздовж волокон деревини, а після висихання шліфують.
Так само (наносять і оброблюють шар першого фарбування.
Підготовка поверхонь під високоякісне фарбування олійними сумішами відрізняється від підготовки під поліпшене фарбування тим, що додатково виконують друге шпаклювання поверхні з шліфуванням її і зніманням пилу.
Після прооліфлювання поверхні, підмазування щілин і вибоїн гумовим або дерев’яним шпателем наносять перший шар шпаклівки товщиною 1,5—2 мм. Металевим шпателем наносити шпаклівку не можна, бо він не дає шару потрібної товщини і при розрівнюванні шпаклівки повторює дефекти поверхні.
Після висихання перший шар шпаклівки шліфують пемзою або крупнозернистою шліфувальною шкуркою і всю поверхню очищають ганчіркою від пилу. Другим шаром шпаклівки вирівнюють нерівності на поверхні. Шпаклювальну суміш для другого шару роблять ірідшою і наносять металевим шпателем. Для шпаклювання дверей, вікон і інших внутрішніх дерев’яних поверхонь (крім підлог) можна застосовувати клейові шпаклівки.
Після висихання прошпакльовану поверхню шліфують дрібною шліфувальною шкуркою знімають пил і грунтують. Шар грунтовки флейцюють і шліфують, як описано в .
Підготовлена поверхня не повинна мати подряпин, смуг від щітки чи будь-яких інших дефектів. Якість роботи залежить від якості матеріалів.та нід акуратності і послідовності виконання кожної операції.

ПІДГОТОВКА І ОБРОБКА ОБШТУКАТУРЕНИХ ПОВЕРХОНЬ ПІД ФАРБУВАННЯ НЕВОДНИМИ СУМІШАМИ

business-net — Mon, 15 Dec 2008 17:46:32 +0000

До неводних належать олійні, лакові та емалеві суміші. У цьому розділі ми розглянемо підготовку поверхонь під фарбування олійними сумішами, як такими, що частіше застосовуються-Особливості і відміни у підготовці поверхонь під фарбування емалевими і синтетичними фарбами будуть розглянуті у розділі VII. Неводні суміші застосовують для фарбування обштукатурених, бетонних, дерев’яних та металевих поверхонь.
Для зміцнення зовнішнього шару штукатурки і створення на ньому водонепроникної плівки обштукатурені поверхні фарбують олійними фарбами. Крім того, олійні фарбування застосовують для оздоблення приміщень і забезпечення санітарно-гігієнічних умов. Обштукатурені поверхні, пофарбовані олійною фарбою, легко очищати від пилу та бруду і мити.
Кількість операцій у підготовці обштукатуреної поверхні під олійне фарбування залежить від виду фарбування: простого, поліпшеного чи високоякісного (табл. 2).
При підготовці обштукатуреної поверхні під просте фарбування виконують такі операції: очищають і згладжують поверхню торцем деревини, розрізують щілини, прооліфлюють, частково підмазують, шліфують і прооліфлюють підмазані місця, після чого поверхні грунтують (перше фарбування).
Враховуючи фізіологічні особливості жіночого організму і інтереси охорони материнства, жінки, що працюють на будівництві, також не допускаються до виконання шкідливих і важких робіт (кесонні і каменотесні роботи, варіння асфальту тощо). Жінкам дозволяється вантажити або розвантажувати лише штучні або сипучі .вантажі (цегла, пісок, глина) і переносити по рівній поверхні вантажі ватою не більше 20 кг.
Особливе значення для здоров’я робітника має правильний відпочинок. Тому час на відпочинок під час робочого дня, робочого тижня, а також тривалість щорічних відпусток суворо регламентується радянським законодавством. Під час робочого дня, але не пізніше ніж через 4 години після його початку, працівникам надається обідня перерва, тривалість якої повинна бути не менше ЗО хв. Взимку при температурі —20°С через кожну годину роботи робітникам надається десятихвилинна перерва для обігрівання. При температурі —25°С також надаються перерви і робочий день скорочується на 1 год, а при температурі нижче —30°С працювати забороняється.
Відпустки -надаються лише тим працівникам, які відпрацювали в даній будівельній організації не менше 11 місяців. Тривалість відпустки робітників 15 робочих днів. Підліткам відпустка надається у літній період року тривалістю в один календарний місяць.
Продуктивність праці робітників в значній мірі залежить від впровадження у виробництво нових машин і механізмів, нової технології виконання робіт, правильної організації робочих місць, культури виробництва і виконання вимог техніки безпеки і промислової санітарії. Кожна будівельна організація щороку складає перспективні плани заходів по охороні праці, а також колективний договір. В колективний договір, який з одного боку від імені колективу трудящих підписують представники комітету профспілки, а з другого — адміністрація будівельної організації, включається ряд заходів, спрямованих на поліпшення умов праці. В ньому відбиті конкретні обов’язки адміністрації по забезпеченню необхідних заходів з техніки безпеки, забезпеченню робітників спецодягом, індивідуальними засобами захисту, покращанню умов праці, а також обов’язки профспілкової організації в цьому напрямку.
У колективному договорі визначаються об’єми асигнувань на створення потрібних санітарно-гігієнічніих і безпечних умов праці працівників. Розмір асигнувань встановлюється: по загально-будівельним організаціям в кількості 0,4% від прямих витрат на будівництво, а в спеціальних будівельних організаціях — 0,25% від прямих витрат на будівельно-монтажні роботи. Прямі витрати визначаються як різниця між річною програмою будівельної організації і сумою додаткових витрат.
Після очищення поверхні і розрізання щілин поверхню про-оліфлюють. Оліфа, просочуючи зовнішній шар штукатурки, зміцнює його, а плівка, що утворюється, надалі сприятиме кращому зчепленню підмазуваль’ної і шпаклювальної маси з поверхнею. Віручну поверхні прооліфлюють щітками, (розтушовуючи суміш рівномірним шаром. Щоб у процесі роботи можна було легко виявити непрооліфлені місця, до оліфи добавляють густотертої фарби або пігменту (50—100 г на 1 л оліфи). Коли поверхня висохне, пошкоджені місця підмазують сумішами, приготовленими «а оліфі або спеціальних підмазувальних лаках. Підмазка під олійне фарбування
Спосіб приготування. Розчин клею вливають в оліфу, перемішуючи суміш. На приготовленій емульсії затирають крейду доти, поки не утвориться пластична паста. У цій суміші оліфу можна замінити такою ж самою кількістю підмазувального лаку. Підмазка, приготовлена на лаці, швидше сохне і дешевше коштує.
Підмазувальну суміш наносять дерев’яним або металевим шпателем. Після висихання підмазані місця шліфують, очищають від пилу, прооліфлюють і всю поверхню грунтують. Суміш для грунтування приготовляють із олійної фарби, яку розводять до робочої в’язкості оліфою. Ґрунтувальна суміш повинна бути рідшою, ніж для остаточного фарбування.
Спосіб приготування. До густотертої фарби добавляють оліфу і всю суміш добре перемішують.
Ґрунтувальну суміш наносять на поверхню ручниками. На ручник не рекомендується набирати багато фарби. Зайву фарбу з нього віджимають об край посуду. Нанесену на поверхню грунтовку слід добре розтушувати щіткою. На стінах фарбу остаточно розтушовують у горизонтальному напрямі, а на стелі — упоперек падаючому світлу.
При підготовці обштукатуреної поверхні під поліпшене фарбування кількість операцій, що виконують, збільшується.
Після підмазування пошкоджених місць і їх шліфування виконують такі операції: одне суцільне шпаклювання із шліфуванням і зніманням пилу, грунтування з флейцюванням і шліфуванням. Після цього виконують перше фарбування із флейцюванням і шліфуванням фарбової плівки.
Шпаклюють поверхню спеціальною сумішшю, приготованою на оліфі або на емульсії.
Спосіб приготування. Оліфу розводять розчинником і сикативом. Приготовляють 10-процентний клейовий розчин з милом так само, як і для купоросної грунтовки. Цей розчин, інтенсивно перемішуючи ((краще в емульсаторі), вливають у розведену оліфу. До так приготовленої емульсії поступово добавляють крейду і перемішують до утворення однорідної сметаноподіб-ної маси. Утворену суміш слід пропустити через фарботерку.
Спосіб л р и г о т у в а н н я. Спочатку приготовляють 8-процентний розчин клею. До емульсії при перемішуванні додають розчин клею і крейду. Всю суміш перетирають на фарботерці.
Шпаклювальний шар наносять на поверхню так само, як описано в § 13, і після висихання шліфують.
Після шліфування поверхню протирають ганчіркою або сухою плоскою щіткою від пилу й грунтують рідкою сумішшю, яка являє собою суміш оліфи з невеликою кількістю олійної фарби. Колір ґрунтувальної суміші може бути білим або повинен відповідати кольору фарби для остаточного фарбування.
Нанесену на поверхню ґрунтувальну суміш флейцюють «сухою» щіткою (флейцем), не набираючи на неї фарби. При цьому довга тонка волосінь щітки розрівнює нерівності свіжої ґрунтувальної плівки і робить її рівнішою й тоншою. Шар грунтовки після висихання трохи шліфують пемзою або дрібною шліфувальною шкуркою. Після цього всю поверхню уперше фарбують, фарбову плівку флейцюють, а після висихання шліфують.
При підготовці обштукатурених поверхонь до високоякісного фарбування у будинках II і III класів додатково виконується друге шпаклювання, а у будинках Г класу — друге і третє шпаклювання. Для цих робіт застосовують ті ж самі шпаклювальні суміші, але товщина шару другої і третьої шпаклівки повинна бути не більше 0,5 мм.
Після висихання кожний шар шпаклівки шліфують дрібнозернистою шліфшкуркою і з усієї поверхні знімають пил. Після цього послідовно виконують ті ж самі операції, що й при підготовці поверхні під поліпшене фарбування.

ПІДГОТОВКА І ОБРОБКА ПОВЕРХОНЬ ПІД ФАРБУВАННЯ ВОДНИМИ СУМІШАМИ (часть 1)

business-net — Mon, 15 Dec 2008 17:43:57 +0000

Водними сумішами фарбують обштукатурені, бетонні, цегляні або дерев’яні поверхні.
Кількість операцій, які потрібно виконати при (підготовці поверхні, залежать від категорії фарбування (просте, поліпшене тощо), а також від виду фарбування і матеріалу поверхні. Будівельними Нормами і Правилами (СНиП) (встановлено точний перелік підготовчих операцій, які обов’язково повинні виконуватись маляром при виконанні того чи іншого виду робіт Підготовка поверхонь під фарбування клейовими сумішами.
Клейовими сумішами фарбують обштукатурені, бетонні і гіпсо-литні сухі поверхні у приміщеннях, що не зазнають дії вологи.
За якістю клейові фарбування бувають прості, поліпшені і високоякісні.
При, підготовці під просте фарбування обштукатуреної поверхні її очищають і розрівнюють торцем деревини, після чого грунтують. При підготовці поверхні під поліпшене фарбування, крім перелічених вище робіт, ще розрізують щілини, підмазують їх і вибоїни, шліфують підмазані місця і вдруге грунтують. Причому перше грунтування роблять після розрізування щілин, а друге — перед фарбуванням. .
Починають підготовку поверхні з її очищення від пилу, бруду, бризок і потьоків штукатурного розчину, видалення різних плям. Щоб усунути ці дефекти (крім видалення плям, про що буде сказано нижче), всю поверхню згладжують куском деревини, пересуваючи її колоподібними рухами. З цією ж метою замість деревини застосовують шліфувальні шкурки. При цьому з поверхні усуваються сліди від терки, що залишались після затирання накривного шару штукатурки під час штукатурення, а також зерна піску, які виступають над поверхнею штукатурки. Крупні бризки розчину знімають металевим шпателем. Малі (волосні) щілини, які утворилися після .висихання штукатурки, затирають дерев’яною теркою, змочуючи поверхню водою.
Механічні пошкодження штукатурки (вибоїни), а також великі щілини підмазують, попередньо розрізаючи їх металевим шпателем або штукатурним ножем на глибину 2—3 мм і більше під кутом 40—45° 23), щоб потім краще було заповнити підма-зуівальною сумішшю.
Щоб підмазувальна суміш добре трималась у щілинах або вибоїнах, поверхню слід змочити водою або при поліпшеній підготовці виконати перше грунтування спеціальною сумішшю.
Ґрунтувальна суміш призначена для зменшення відсмоктуючої здатності пористої поверхні і створення на ній міцної плівки, яка під час фарбування дасть змогу створити рівномірне фарбове покриття.
Ту чи іншу ґрунтувальну суміш застосовують залежно від виду поверхні, яку треба фарбувати, і способу фарбування. Під клейове фарбування застосовують купоросну, галунову або вапняно-миловарну грунтовку.
Мідний купорос (або галуни), що входить до складу грунтовки, реагує з господарським милом, утворюючи нерозчинні у воді металеві солі жирних кислот, які і створюють на поверхні, разом з іншими складовими частинами грунтовки, міцну плівку. Крім того, мідний купорос є добрим антисептиком, тобто речовиною,
здатною знешкоджувати гнилосні бактерії. Тому у ґрунтовці він служить також протравою.
Спосіб приготування. Сухий клей подрібнюють і протягом 6—12 год замочують у воді. Потім клей підігрівають і, перемішуючи його, добавляють мило, нарізане дрібними кусочками (стружкою). У 2 л гарячої води в окремій дерев’яній або скляній посудині розчиняють мідний купорос. До мильно-клейового розчину, старанно перемішуючи, добавляють оліфу. В утворену емульсію ОВ поступово вливають розчин мідного купоросу, засипають крейду і всю суміш розводять водою до об’єму 10 л.
Цю суміш застосовують для першого грунтування під поліпшене клейове фарбування і для остаточного грунтування під просте фарбування. Якщо немає мідного купоросу, його можна замінити алюмінієво-калієвими галунами з розрахунку 250—300 г галунів на 10 л ґрунтувальної суміші.
Спосіб п р и г о т у в а н н я. Мило, нарізане дрібними кусочками, розчиняють окремо в невеликій кількості гарячої води і додають до нього оліфу. В окремій посудині гасять вапно. В момент найбільш інтенсивного гасіння (кипіння) додають клейовий розчин ітрій ретельному перемішуванні. Готову суміш розводять водою до об’єму 10 л.
Ґрунтувальну суміш наносять на поверхню валиком, маклови-цею, маховою або рогожовою щітками. Працюючи щіткою, перший шар грунтовки на стіни наносять горизонтальними рухами з остаточним розтушуванням його у вертикальному напрямі. На стелі грунтовку наносять упоперек падаючого з вікон світла, а остаточно розтушовують рухами щітки вздовж світла. Якщо’ грунтовка одна (при простому фарбуванні) роботу виконують навпаки, тобто остаточно розтушовують на стінах горизонтально,, а на стелях упоперек світла.
Коли шар грунтовки висохне, починають підмазувати щілини.. Склад підмазувальної суміші під водне фарбування оовинен відповідати виду фарбування. Значні пошкодження штукатурки (відшарування, вибоїни, глибокі щілини на товщину
його шару тощо) підмазують вапняно-гіпсовим розчином, а незначні гіисо-крейдовою або гіпсовою підмазкою, без додавання піску. Нижче наведено основні підмазувальні суміші і способи їх приготування.
Спосіб приготування. Вапняне тісто окремо розмішують з водою, проціджують і в ящику змішують з піском. Просіяний в окремій посудині гіпс розводять на вапняному молоці або воді, переливають у вапняний розчин і добре перемішують всю суміш. Підмазку слід приготовлювати невеликими порціями.
Спосіб приготування. Окремо приготовляють 5-процентний клейовий розчин. Суху, мелену і просіяну крейду (2 частини) перемішують з гіпсом (1 частина). Суміш засипають у клейовий розчин і добре розтирають. Клейової води беруть стільки, скільки потрібно для утворення пасти необхідної в’язкості.
Спосіб приготування. Підмазку приготовляють за попереднім рецептом, тільки на кожні 10 л ‘купоросної ґрунтовий додають 2,5—3 л 5-процентного клейового розчину.
Підмазку наносять металевим шпателем рухами, перпендикулярними до напрямку щілини, а остаточно вирівнюють шар і знімають зайву підмазку рухами вздовж щілин.
Коли підмазані місця висохнуть, їх шліфують пемзою або дрібнозернистою шліфувальною шкурною. Можна вирівнювати підмазані місця через декілька хвилин після нанесення підмазки, затираючи їх теркою.
Коли поверхня підготовлена, її грунтують удруге. Після повторного грунтування на поверхні утворюється міцна плівка, яка, заповнюючи пори, зменшує відсмоктуючу здатність поверхні.
Ґрунтувальна плівка також сприяє створенню рівномірно забарвленої, без плям і смуг, фарбової плівки.
Якщо поверхню фарбувати без попереднього грунтування, то в місцях, де вона більш пориста (у місцях підмазування), фарбувальна суміш вбиратиметься більше і на поверхні утворюватимуться матові плями, які різко виділятимуться на загальному фоні пофарбованої поверхні.
Для другого грунтування поверхні під клейове фарбування до складу купоросної або галунної грунтовки на кожні 10 л суміші добавляють 6—7 кг крейди. Ця крейда заповнить найдрібніші порожнини на поверхні, закриє нерівності, і поверхня стане рівнішою. Шар другої грунтовки наносять на стінки вертикальними рухами щітки з остаточним розтушуванням її у горизонтальному напрямі. На стелі грунтовку наносять рухами вздовж світла, а розтушовують упоперек падаючому світлу.
Під час підготовки поверхонь під високоякісне фарбування клейовими сумішами, крім вище розглянутих операцій, виконуються ще такі додаткові операції: два суцільних шпаклювання з шліфуванням і зніманням пилу після кожного шпаклювання, а також третє грунтування з підфарбуванням.
Шпаклюють поверхню після того, як були підмазані і затерті всі пошкоджені місця. Суміш для шпаклювання приготовляють на тваринному клеї, купоросній або галунній ґрунтовці. Ці суміші можна приготовляти у фарбозаготівельній майстерні або безпосередньо на робочому місці маляра. Під клейове фарбування застосовують також шпаклівку КЛМ в’яжучим матеріалом у якій служить синтетичний клей КМЦ. Шпаклівку КЛМ виготов-люють у фарбозаготівельній майстерні.
Спосіб приготування. В окремо приготовленому 5-лро-центному розчині клею розчиняють мило і під час інтенсивного перемішування добавляють оліфу. Потім до утвореної емульсії добавляють крейду до потрібної в’язкості.
Спосіб приготування. У купоросну грунтовку, приготовлену за поданим вище рецептом, вливають окремо приготовлений 10-процентний розчин клею. Потім у суміш додають крейду до потрібної в’язкості.
Перший шар суцільної шпаклівки наносять дерев’яним шпателем. Для цього на шпатель набирають порцію шпаклівки і намазують її на поверхню шаром товщиною 1—2 мм. Шпатель тримають у правій руці під кутом 10—15° до поверхні, одночасно натискуючи на нього лівою рукою. Після цього намазаний шар шпаклівки розрівнюють поворотним -рухом шпателя, перпендикулярним до першого
Другий шар шпаклівки наносять металевим шпателем.
Шпаклювання поверхні — дуже трудомісткий і важкий процес, тому новатори виробництва пропонують більш продуктивні способи нанесення шпаклювальних сумішей, які набагато .прискорюють роботу.
Продуктивним є спосіб, за яким шпаклівку наносять і розрівнюють гумовим півтерком довжиною 40—50 см (див. рис. 5). Для цього шпаклювальну суміш смугою накладають на півтерок. Узявши півтерок за ручки і притискуючи його під кутом 10—15° до поверхні, рухом знизу вгору суміш намазують на поверхню. За один рух піівтерка утворюється смуга шпаклівки шириною 40—50 см, довжиною 1,5—2 м. При повторному русі шар шпаклівки ущільнюють і розрівнюють цим самим півтерком.

ПІДГОТОВКА І ОБРОБКА ПОВЕРХОНЬ ПІД ФАРБУВАННЯ ВОДНИМИ СУМІШАМИ (часть 2)

business-net — Mon, 15 Dec 2008 17:43:13 +0000

Шпаклівку можна наносити також маховою щіткою, а розрівнювати на поверхні — широким гумовим шпателем. Для виконання робіт цим методом шпаклювальна суміш повинна бути рідшою. При розрівнюванні її шпатель переміщують у напрямі, перпендикулярному до мазків щітки.
Після повного висихання першого шпаклювального шару його шліфують пемзою, а після висихання другого — шліфувальною шкуркою, поки не утвориться гладенька поверхня, без подряпин і піщинок.
Для зручності в роботі шліфувальну шкурку намотують у 3—4 шари на корпус спеціального пристрою 25) і затискують її
пружинним затискачем. Подовжена ручка пристрою дає змогу обробляти поверхні, стоячи на підлозі. Коли верхній шар шкурки витирається, його обривають і роботу виконують другим шаром і так далі.
Коли буде нанесено і оброблено обидва шари шпаклівки, поверхню грунтують удруге. Але до складу цієї грунтовки добавляти крейду не рекомендується, бо на рівному шарі шпаклівки вона залишатиме сліди від щітки.
Після висихання плівки вдруге заґрунтованої поверхні її грунтують утретє з підфарбуванням суміші. До складу грунтовки добавляють крейду і ті пігменти, колір яких переважатиме при пофарбуванні поверхні. Грунтовку з підфарбуванням застосовують для кращої укривності фарбової плівки, особливо при обробці її торцюванням.
Бетонні і гіпсолитні поверхні під просте і поліпшене фарбування клейовими сумішами підготовлюють так само, як і обштукатурені. При підготовці їх під високоякісне фарбування виконується безпіскова накривка, яка заміняє шпаклювання. Якщо обштукатурені поверхні опоряджені безпісковою накривкою, їх фарбують без суцільного шпаклювання.
Для безпіскової накривки застосовують вапняно-гіпсовий розчин (пасту) без піску. Розчин наносять на добре вирівняний підготовчий шар штукатурки або на бетонну поверхню за два рази. Загальна товщина накривного шару повинна бути не більше 2 мм.
Склад вапняно-гіпсового розчину залежить від якості вапняного тіста та вологості поверхні, на яку його наносять. Чим більша вологість поверхні, тим менша кількість гіпсу повинна входити до складу розчину. Здебільшого застосовують розчини такого складу: 1 :2 або 1 : 3 (1 частина гіпсу 2—3 частини вапняного тіста).
Розчин приготовляють невеликими порціями в дерев’яному ящику. Перед змішуванням гіпс просівають крізь дрібне сито, а розведене водою вапняне тісто — проціджують. В ящик наливають вапняне молоко і поступово додають до нього потрібну кількість гіпсу. Після перемішування суміші повинна утворитись сме-таноподібна паста. Приготовлений розчин треба використовувати протягом 15—20хб.
Одержаний розчин за допомогою сталевої гладилки намазують на поверхню шаром товщиною 0,5—0,8 мм. Нанесений шар розчину зразу ж розрівнюють і загладжують тією ж гладилкою, тримаючи її під кутом 10—15° до поверхні. Через 20—ЗО хв наносять другий шар безпіскової накривки і остаточно його обробляють гладилкою до дзеркального блиску.
Безпісковий розчин можна наносити на поверхню також дерев’яним або гумовим шпателем і розрівнювати кожний шар щіткою з коротким волосінням. Ні в якому разі не можна використовувати відмолодженого розчину, тобто такого, який після почат
ку тверднення був знову розведений водою і додатково розмішаний. Такий розчин (втрачає міцність і після нанесення на поверхню та висихання тріскається. Іноді розчини для безпіскової накривки розводять на 2-процентній клейовій воді, що також сприяє уповільненню їх тужавіння.
Безпіскова накривка повинна бути рівною, без помітних на око подряпин, швів, стиків, грубої фактури та інших дефектів.
Підготовка поверхонь під фарбування казеїновими сумішами. Казеїновими сумішами фарбують внутрішні .або. зовнішні обштукатурені і бетонні поверхні. За якістю казеїнові фарбування бувають поліпшені і високоякісні.
При підготовці обштукатуреної поверхні під поліпшене фарбування її очищають і розрівнюють торцем деревини, розрізують і підмазують щілини, шліфують підмазані ‘місця. Ці роботи виконують тими ж сумішами і так само, як при підготовці під клейове фарбування. Підготовлену поверхню грунтують казеїновою грунтовкою, яку приготовляють з готової казеїнової фарби.
Спосіб п р и г о т у в а ін н я. У 5 л води, підігрітої до 40— 70°, поступово перемішуючи, засипають суху казеїнову фарбу. Розчин треба перемішувати 1,5—<2 год поки казеїновий клей, що є у фарбі, не розчиниться повністю. Після охолодження до розчину, інтенсивно перемішуючи, добавляють оліфу і розводять рештою води за рецептом. Грунтовку обов’язково треба процідити.
Грунтовку наносять на поверхню валиком, макловицею або маховою щіткою, розтушовуючи так само, як клейову.
При підготовці під високоякісне фарбування казеїновими сумі-шаіми після підмазування і шліфування пошкоджених місць поверхню двічі шпаклюють з шліфуванням і знгманням пилу після кожного шпаклювання. Для шпаклювання застосовують казеїнову шпаклівку.
Під ‘казеїнове фарбування застосовують шпаклівку, приготовлену з сухої казеїнової фарби. Вона утворює міцну плівку, але потребує старанної попередньої підготовки поверхні. Якщо штукатурка неміцна, то шпаклівка після висихання може порушити накривний шар, який почне відшаровуватись.
Спосіб приготування. Казеїнову фарбу розчиняють у гарячій воді при температурі 40—70°, проціджують і, перемішуючи, добавляють оліфи. В утворену емульсію додають крейду до потрібної в’язкості.
Наносять казеїнову шпаклівку так само, як клейову. Підготовлену поверхню перед фарбуванням грунтують казеїновою грунтовкою.
Підготовка поверхонь під фарбування вапняними сумішами. Вапняні суміші застосовують для фарбування внутрішніх і зовнішніх обштукатурених бетонних, ікам’яних і дерев’яних поверхонь.
При підготовці обштукатуреної і бетонної поверхні її очищають і розрівнюють торцем деревини, розрізують (на штукатурці) і підмазують щілини, вибоїни, раковини, шліфують підмазані місця. Підготовлену поверхню грунтують вапняною грунтовкою.
Спосіб приготування. Вапняне тісто розчиняють у 4— 5 л води. Окремо в 1 л гарячої води розчиняють сіль. Розчин солі, перемішуючи, вливають у вапняний розчин і добавляють решту води. Перед застосуванням грунтовку слід процідити.
Для приготування вапняної грунтовки можна застосовувати не тільки вапняне тісто, а й грудкове негашене вапно. Сіль у грунтовку додають лише при роботі у літній період.
Ґрунтувальну суміш наносять на поверхню щітками, або механізованим способом за допомогою фарбопульта (див. § 40). Суху підготовлену поверхню за 1—2 год до нанесення грунтовки змочують водою, щоб створити кращі умови для тверднення (карбонізації) вапняної плівки. Якщо поверхня волога, то змочувати її водою не потрібно.
Підготовлюючи дерев’яні і цегляні поверхні під вапняне фарбування, їх очищають від пилу, змочують водою і грунтують вапняною грунтовкою. Очищення поверхні від пилу здійснюють за допомогою щіток або струменем стисненого повітря, що подається по шлангу від компресора. При механізованому чищенні слід працювати в респіраторі і окулярах. Поверхню можна одночасно очистити від пилу і змочити водою, якщо воду подавати на поверхню під тиском по шлангу, а не набризкувати її із щітки. Через кілька годин поверхню грунтують. Вапняні ґрунтувальні суміші наносять так само, як і інші.
Підготовка поверхонь під фарбування силікатними сумішами. Силікатні суміші застосовують для фарбування внутрішніх і зовнішніх обштукатурених, бетонних і кам’яних поверхонь. При підготовці поверхні її очищають від пилу, жирних плям мінераль
них масел, а пошкоджені місця підмазують цементним розчином і добре затирають їх. Підготовлена поверхня повинна бути міцною з однорідною фактурою на всій площі, після чого її можиа грунтувати.
Для грунтування фасадів перед фарбуванням силікатними фарбами застосовують розчин калійного рідкого скла з питомою вагою 1,15 г/смг або розчин флюату магнію або цинку з питомою вагою 1,12 г/см3. Для грунтування внутрішніх поверхонь застосовують рідке скло з питомою вагою 1,2 г/см3. Для грунтування пористих поверхонь до складу грунтовки додають до 20% дрібно-розмеленого мінерального наповнювача (крейди, діатоміту, трепелу тощо).
Силікатна грунтовка (на 10 л суміші)
Калієве рідке скло (силікатний клей) . 10 л Крейда мелена . , . . . . . . 1—2 кг
Спосіб приготував н я. Крейду добре розтирають з невеликою кількістю ‘рідкого скла і після цього вливають решту скла. Потім розчин перемішують і проціджують.
Ґрунтувальну суміш наносять щітками або механізованим способом.

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ

business-net — Mon, 15 Dec 2008 17:38:03 +0000

Комуністична партія і Радянський Уряд приділяють велику увагу питанням охорони праці трудящих нашої країни. Цим питанням присвячені спеціальні постанови Уряду їм приділяється увага на різних конференціях, партійних і профспілкових з’їздах. Це і зрозуміло, бо основною метою Радянської влади завжди була і є турбота про здоров’я трудящих.
Всі питання трудового законодавства, техніки безпеки і промислової санітарії їв нашій країні поставлені на наукову основу. З цією метою створені і працюють спеціальні науково-дослідні установи, які вивчають умови праці робітників різних галузей промисловості і будівництва, узагальнюють їх і дають рекомендації, направлені на покращання умов праці.
Основні питання трудового законодавства викладені в Конституції СРСР і Кодексі законів про працю. Радянська конституція гарантує кожному громадянинові нашої країни забезпечену заробітною платою роботу і відповідне право на відпочинок. Для забезпечення нормальних здорових умов праці в першу чергу суворо регламентується тривалість робочого дня, необхідні перерви серед робочого дня, щорічні оплачувані відпустки робітників і службовців тощо.
Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 14 березня 1967 року тривалість робочого дня робітників і службовців будівельних організацій встановлено 8 год при п’ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями (41 робоча година на тиждень). Для деяких професій робітників зі шкідливими умовами праці встановлено скорочений робочий день — 7 год (36 год на тиждень). Тривалість робочого дня підлітків віком 16—18 років за тих же умов не повинна перевищувати 7 год.
Заборонено використовувати працю підлітків на шкідливих, важких і небезпечних роботах. Підлітки допускаються на постійні роботи, зв’язані з пересуванням і перенесенням вантажів, лише тоді, коли ці операції пов’язані з виконанням основної роботи за фахом і не перевищують 7з робочого часу. При цьому вага вантажу повинна бути для підлітків жіночої статі не більше 10, для чоловічої статі — 16 кг.
струнами вздовж стіни 2,5—4 м. Ширина інастилу 2—2,5 м. Щоб риштування не розгойдувались, їх у деяких місцях прикріплюють до стіни спеціальними жорсткими стяжками.
Працюючи з драбин-стрем’янок, риштувань, колисок та інших пристроїв, слід точно додержуватись правил техніки безпеки.

ПРИСТРОЇ ДЛЯ ВИКОНАННЯ МАЛЯРНИХ РОБІТ НА ВИСОТІ

business-net — Mon, 15 Dec 2008 17:37:04 +0000

Внутрішні малярні роботи на висоті до 4 м виконують з козлів, драбин-стрем’янок та інвентарних столиків, зовнішні і внут-ріші роботи на висоті понад 4 м виконують з колисок, пересувних вишок або риштувань. Малярні роботи з риштувань вико-
нують тільки в тих випадках, коли вони були встановлені для штукатурних або інших видів робіт. Ставити риштування лише для малярних робіт невигідно.
Дерев’яні козли виготовляють висотою 90—120 см (залежно від висоти приміщення) із соснових дощок.
Драбини-стрем’янки: а — дерев’яна; б — металева.
Козли застосовують при невеликих обсягах малярних робіт. Замість козлів зручніше користуватись пересувними металевими столиками.
Пересувні інвентарні столики 16, а, б) виготовляють з труб або кутикової сталі. У кожній конструкції столика передбачено піднімання настилу за рахунок висувних стояків, які переміщують уздовж нерухомих стояків і закріплюють за допомо-
гою штирів або спеціальних затискних гвинтів на потрібній висоті (від 1—1,2 до 1,7—2,5 м). Настилом служить інвентарний дерев’яний щит розміром від 60X120 до 80X160 см. Для влаштування помосту одночасно встановлюють кілька столиків на певній віддалі один від одного і прольоти між ними перекривають інвентарними щитами.
Драбини-стрем’янки 17, а, б) виготовляють з деревини або газових труб діаметром 12,5 мм. Дерев’яна стрем’янка складається з двох драбин, з’єднаних у верхній частині спеціальним металевим шарніром, який фіксує її положення при максимальному розсуванні і застерігає від самовільного розсування. У відсутності шарніра робоче положення драбини-стрем’янки фіксується за допомогою двох металевих гачків довжиною 70—100 см. Висота драбини-стрем’янки 2—2,8 м.
Для роботи у низьких приміщеннях краще застосовувати металеві стрем’янки, обладнані фіксуючим пристроєм і робочим настилом. У неробочому стані стрем’янки легко складаються.
Укладаючи на «их інвентарні щити або дошки, можна робити легкі риштування.
Для дрібних ремонтних робіт користуються приставними драбинами різної довжини. Щоб запобігти ковзанню драбини під час роботи, її кінці обмотують ганчірками або прибивають гумові пластинки.
Колиски 18) застосовують при фарбуванні фасадів будинків. Піднімають їх канатом або тросом З за допомогою ручної лебідки 6, яку встановлюють «а землі біля будинку.
Трос пересувається по блоках 2, підвішених до двох балок Балки закріплюють на даху або горищному перекритті
Каркас колиски виготовляють із труб або кутикової сталі. Настил та бортова дошка — дерев’яні.
Більш зручними є самопід’ємні колиски обладнані електролебідками. Підіймальний механізм такої колиски обладнують на чотириколісній каретці (площадці), що дає змогу пересувати
його уздовж будинку. Він складається з електродвигуна, вмикаючого пристрою і спареного редуктора, по обидва боки якого на осях розміщені намотувальні барабани. Підіймальний механізм з’єднують з люлькою тросами. Залежно від конструкції і ваги його встановлюють на землі біля будинку або на плоских дахах. Зручною в експлуатації є механізована колиска ЛС-80-250. Вона призначена для підіймання двох робітників і 100 кг вантажу на висоту до 80 м. Робоча площадка колиски довжиною 4 м витримує навантаження 250 кг. Підіймальний механізм колиски обладнано електроприводом. Для зручності транспортування колиска і все обладнання її змонтовані на двовісному автопричепі. До початку роботи колиску випробовують на статичне навантаження, яке повинно бути вдвоє більшим за розрахункове, а після цього на динамічне навантаження шляхом рівномірного піднімання і опускання її з вантажем, що перевищує робоче навантаження на 10%. Лебідки повинні бути міцно закріплені
і довантажені подвійним вантажем проти вантажопідйомності колиски.
Для .виконання дрібних ремонтних робіт на фасадах і фарбування ринв застосовують індивідуальну колиску 19), яка повинна мати спинку і опору для ніг.
Висувні вишки 20) використовують при фарбуванні фасадів невисоких будинків на 3—4 поверхи. Вишку монтують на рамі з 2—3 висувних секцій, які входять одна в одну. Для виготовлення вишок використовують сталеві труби або кутикову сталь.
Вишка пересувається на колесах. Підіймають секції за допомогою ручної або електричної лебідки, встановленої в нижній частині вишки.
Зверху вишка має огороджену поручнями площадку розміром 1,3×2,7 м з дерев’яним настилом.
Інвентарні риштування бувають дерев’яні, трубчасті, струнні (підвісні) та ін.
Трубчасті безболтові риштування конструкції «Промбудпроекту» 21) застосовують для штукатурення фасадів, коли висота будинків до 40 м. Вони складаються з опор, прогонів, поперечин, поруччя та дерев’яного настилу. До кінців прогонів і поперечин приварено гачки, а вздовж опор на віддалі 2 м один від одного — спеціальні патрубки. Під час монтажу риштувань гачок прогону вставляють у патрубок опори. Опори встановлюють вздовж стіни на віддалі 2 м одна від одної.
Башмаки опор спираються на дерев’яні підкладки, покладені під кожну пару опор. Риштування прикріплюють до стін гачками, що встановлюються в петлі анкерних болтів, заздалегідь закріплених у стіні. Ширина риштування 2 м.
На прогони укладають інвентарні дерев’яні щити. Настили риштувань обгороджують інвентарними поруччями висотою не менше 1 м, у нижній частині яких закріплюють бортову дошку. Окремі яруси риштувань сполучають сходами.
Підвісні (струнні) риштування 22) підвішують до металевих або дерев’яних консольних балок, які закріплюють під дахом. Струни .риштувань складаються з окремих .ланок довжиною 4 м кожна. До струн приварені спеціальні гачки, в які закладають прогони настилу, поруччя та бортову дошку. Віддаль між

ІНСТРУМЕНТИ ДЛЯ МАЛЯРНИХ РОБІТ

business-net — Mon, 15 Dec 2008 17:34:19 +0000

На даному етапі розвитку будівельного виробництва для виконання різних підготовчих операцій і фарбування поверхонь опоряджувальники широко застосовують різні машини і механізми. Проте деякі підготовчі операції (розрізування щілин, підмазування їх і таке ін.), підготовка та фарбування невеликих ділянок поверхні, дрібних деталей тощо виконуються вручну.
Наводимо коротку характеристику інструментів, що застосовуються для виконання цих робіт.
Сталевий шпатель (ГОСТ 10778—64) З, а) застосовують для знімання старих клейових плівок, розрізання щілин, нанесення підмазувальної пасти і останнього шару суцільної шпаклівки на оштукатурені, дерев’яні та металеві поверхні. Він може бути з дерев’яною або металевою ручкою.
Виготовляють шпатель із пружкої листової сталі. Ширина робочого леза шпателя: 45, 100, 130 або 180 мм.
Дерев’яний шпатель З, б) призначений для нанесення першого шару суцільної шпаклівки на обштукатурену поверхню. Його можна використовувати для нанесення вапняногіпсового розчину безпіскової накривки. Для підвищення продуктивності праці найкраще користуватись шпателем шириною 150—200 мм. Після закінчення роботи набряклий від води шпатель чим-не-будь придавлюють, щоб він не покоробився після висихання.
Шпатель з гумовим наконечником 4, а) застосовують для розрівнювання шару шпаклівки, нанесеного маховою щіткою або фарборозпилювачем. Цим шпателем можна наносити шпаклівку на різні поверхні. Робочу частину шпателя (лезо) виготовляють з еластичної гуми, яку затискають двома металевими пластинками. Для підвищення продуктивності праці застосовують більший за розмірами шпатель шириною 200—250 мм.
Для нанесення шпаклівки на невеликі профільні частини поверхонь (віконні рами, плінтуси, двері тощо) користуються гумовими пластинками різних розмірів (залежно від ширини профільної поверхні або спеціальними шпателями з гумовими профільованими наконечниками 4,
створюються потрібні санітарно-гігієнічні та естетичні умови для життя, лраці і відпочинку людей.
Завдання, яке стоїть перед кожним будівельником, — виконувати роботу лише відмінної якості. Підвищення якості робіт залежить від ініціативи кожного робітника, сумлінного ставлення його до своїх обов’язків, організації праці всієї бригади. Багато будівельних бригад працюють з гарантійними паспортами або за системою бездефектної роботи. Працюючи з гарантійним паспортом, бригада підтверджує, що всі роботи виконані нею якісно, і якщо під час експлуатації будинку протягом року виявляться які-небудь дефекти, то вони усуваються силами бригади без додаткової оплати.
Зараз у будівництві працює понад сім мільйонів чоловік, серед яких є десятки тисяч малярів. Частина з них прийшла на будівництво після закінчення професійно-технічних і технічних училищ. Професія маляра почесна на будівництві. Своєю працею маляри завершують будівельний процес і підготовлюють будинки до експлуатації. Малярні фарбування захищають будівельні конструкції від руйнуючої дії атмосферних впливів, збільшують їх довговічність. Опоряджені приміщення стають більш привабливими, красивими.
Щоб успішно виконати грандіозні завдання, поставлені перед будівельниками партією і урядом, всі робітники-маляри повинні добре знати технологію виробництва опоряджувальних робіт, будову і роботу малярних машин і механізмів, передові методи організації праці. Особливо це стосується учнів професійно-технічних училищ, які готуються стати будівельниками і повинні бути добре підготовлені до самостійної праці на будівництві.
Цей підручник допоможе їм вивчити спеціальну технологію малярних і альфрейних робіт.

ШЛЯХИ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ І МЕХАНІЗАЦІЇ МАЛЯРНИХ РОБІТ

business-net — Mon, 15 Dec 2008 17:32:57 +0000

Малярні та інші опоряджувальні роботи досить трудомісткі і потребують великої витрати ручної праці. На даному етапі будівельного виробництва, коли на спорудження будинку, особливо із збірних конструкцій, витрачається порівняно менше часу, ніж на виконання опоряджувальних робіт, з таким явищем миритись не можна. Тому наукова думка, думки і справи раціоналізаторів і новаторів виробництва спрямовані на інтенсифікацію опоряджувальних процесів виробництва, в тому числі малярних, альфрейних, мозаїчних і інших робіт.
Щоб знизити трудові витрати на опоряджувальні роботи і зменшити їх строки, готові будівельні конструкції (стінові панелі, перегородки, панелі перекриття, віконні і дверні блоки тощо) надходять на будівельні об’єкти у максимально готовому вигляді. Так, наприклад, зовнішні стінові панелі підготовлюють під фарбування в заводських умовах, тобто очищають, підмазують і шпаклюють, а зовнішню поверхню їх остаточно опоряджують декоративною штукатуркою, плитками або мозаїкою. Все це виконується на спеціальних постах доводки або в малярних цехах на конвейєрних напівавтоматичних або автоматичних лініях. Це дає змогу максимально механізувати частину трудомістких опоряджувальних процесів.
Підготовку і фарбування віконних і дверних блоків виконують на поточних лініях в електричному полі високої напруги. Переміщують їх по цеху за допомогою підвісного конвейєра. Спочатку блоки просочують струмопровідною сумішшю, після чого шпаклюють, шліфують і фарбують у спеціальних камерах. Пофарбовані блоки сушать, після чого вони надходять на будівельні об’єкти.
Значно прискорює виконання опоряджувальних робіт застосування, віконних блоків, підвіконників, наличників, плінтусів, виготовлених із пластмас. Ці матеріали мають привабливий вигляд, гігієнічні і не потребують фарбування. Застосування нових синтетичних шпаклівок, грунтовок і фарб (поліхлорвінілових, по-лівінілацетатних, акрилатних тощо) також скорочує строки опоряджувальних робіт, тому що ці матеріали висихають значно швидше, ніж олійні.
Іншим напрямком інтенсифікації опоряджувальних робіт є безумовно застосування нових машин і механізмів безпосередньо на будівельних об’єктах. Так, для очищення і шліфовки поверхонь застосовують електричні або пневматичні (такі, що працюють від стисненого повітря) шліфувальні машинки, піскоструминні апарати тощо. Грунтують і фарбують поверхні за допомогою ручних або електричних фарбопультів і фарбувальних агрегатів. Про будову і застосування цих машин і механізмів написано у спеціальних розділах підручника.
Важливого значення набирає правильне виконання окремих технологічних процесів із застосуванням передових методів організації праці, інструментів і пристроїв, запропонованих передовиками— новаторами виробництва. Всі будівельні роботи повинні виконуватись у відповідності з Будівельними Нормами і Правилами без порушень технологічного режиму.
У перспективі можна вважати, що центр ваги всіх опоряджувальних робіт переміститься на спеціальні заводи і домобудівні комбінати. Тобто конструкції будуть надходити на будівельні майданчики з максимальною готовністю, повністю опоряджені, можливо плівковими синтетичними матеріалами або виготовлені із синтетичних матеріалів. Збільшиться застосування в будівництві об’ємних конструкцій (блок-кімнат, блок-квартир), які надходять на будівельні майданчики майже повністю опоряджені як всередині, так і зовні.
При таких умовах об’єми опоряджувальних робіт, що їх потрібно буде виконувати безпосередньо на будівельному об’єкті, значно зменшаться, а ступінь їх механізації збільшиться.

Квартирная рулетка: делайте ставки, господа застройщики

business-net — Tue, 18 Sep 2007 09:35:15 +0000

Как ни печально констатировать, сегодня в Украине нет НИ ОДНОГО безопасного механизма инвестирования средств в жилищное строительство. Какой бы вариант не выбрал потенциальный инвестор, он всегда рискует остаться и без денег, и без квартиры. Между тем, крушение хотя бы еще одной строительной пирамиды может иметь необратимые последствия для украинского рынка недвижимости. ТЕМА приводит рейтинг самых рискованных инструментов инвестирования.
1. Инвестиционные договоры

Это те самые договоры, по которым работала печально известная «Элита-Центр». Сюда же можно отнести договоры поручения, договоры о совместном долевом участии, о паевом участии в строительстве, о паевом строительстве. Объединяет их то, что в каждом из этих случаев инвестор передает деньги непосредственно компании-застройщику.

На сегодня заключение подобных договоров запрещено украинским законодательством. Закон Украины «Об инвестиционной деятельности» четко гласит: «объектами инвестиционной деятельности не могут быть объекты жилищного строительства, финансирование возведения которых осуществляется с использованием негосударственных средств, привлеченных от физических и юридических лиц, в том числе в управление». Таким образом, заключение подобных договоров сегодня находится фактически вне правового поля. Именно поэтому инвестиционные договоры возглавили наш рейтинг самых опасных инструментов инвестирования в строительство.

Хотя, говоря по правде, сами по себе инвестиционные договоры не так уж страшны. Они вполне исправно работали на рынке много лет. Ведь фонды финансирования строительства начали создаваться лишь после 2003 года, когда был принят соответствующий закон. Пик выпуска целевых строительных облигаций пришелся на 2006 год. А все, что было построено до этого времени, строилось преимущественно благодаря привлечению средств через инвестиционные договоры.

Конечно, риски существовали всегда. Прежде всего, из-за того, что в украинском законодательстве не было четко определено понятие «инвестиционный договор». Поэтому каждая строительная компания «стряпала» его исходя из собственных пожеланий. Как результат, граждане сталкивались с несвоевременным возведением домов и существенным увеличением стоимости квадратного метра жилья. Естественно, не было у инвестора и никаких возможностей контролировать выполнение застройщиком своих обязательств.

В результате довольно часто средства инвесторов использовались не по назначению. Например, на закупку новых земельных участков. Проще говоря, собрав деньги с инвесторов, компания вкладывала их не в строительство дома, а в покупку нового земельного участка. Ведь земля в Киеве дорожает с каждым днем, и «прихватив» сразу побольше, строители надеялись сэкономить. Однако это уже классическая пирамида. И рано или поздно хотя бы одна из них должна была рухнуть.

По иронии судьбы, решающую роль в этом сыграл украинский парламент. 15 декабря 2005 года был принят Закон «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины». Это именно тот документ, который запретил заключение инвестиционных договоров. Собирать деньги с новых инвесторов стало невозможно. И в середине февраля 2006 года (то есть ровно через два месяца) широкая общественность узнала о крахе «Элиты-Центр».

Тем не менее, некоторые строительные компании (особенно мелкие и особенно за пределами столицы) продолжают привлекать средства граждан посредством заключения разнообразных договоров. Наиболее креативно к этому вопросу подошли в Одессе. Если вы когда-то интересовались недвижимостью Южной Пальмиры, то наверняка обратили внимание на обилие предложений аппартаментов. На вопрос о том, с какой это стати не отличающиеся ничем особым квартиры именуются аппартаментами, одесские строители честно отвечают: «Да там и ДБНы другие, и фонды финансирования строительства создавать не нужно».

2. Строительные облигации

Строительные облигации – один из немногих разрешенных на сегодняшний день механизмов привлечения средств в жилищное строительство. Тем не менее, это вовсе не означает, что такой инструмент является надежным и гарантирует инвестору хоть какую-то защиту. Скрупулезный анализ позволяет сделать вывод, что инвестирование через строительные облигации еще более рискованное дело, чем заключение инвестиционных договоров.

Суть «облигационной» схемы сводится к следующему. Строительная компания выпускает беспроцентные целевые облигации, погасить которые обязуется жилой площадью. При этом одна облигация равняется определенному количеству квадратных метров. Облигации продаются, а на вырученные от продажи средства компания-застройщик возводит жилье. После этого компания «выкупает» у инвесторов облигации, передавая взамен них построенные квартиры.

Однако совершенно недавно рейтинговое агентство «Кредит-рейтинг» (оно присваивает кредитные рейтинги облигациям, как этого требует закон) сделало почти сенсационное заявление. Оказывается, 94% всех целевых строительных облигаций, выпущенных в 2005-2006 годах, имеют рейтинги спекулятивного уровня по национальной рейтинговой шкале, что свидетельствует о повышенном риске невыполнения эмитентами своих обязательств. И уже первые массовые погашения целевых облигаций, запланированные на 2007-2008 годы, могут привести к дефолту ряда эмитентов.

Говоря человеческим языком, целый ряд строительных компаний могут попросту обанкротиться. И вот тут начинается самое интересное. Как отмечают юристы, если компания, навыпускавшая строительных облигаций, вдруг объявит себя банкротом, размер ее ответственности перед покупателями облигаций будет ограничен лишь уставным фондом компании. А его размер может оказаться (и скорее всего окажется) в тысячи раз меньше, чем сумма, на которую были выпущены облигации. То есть деньги инвесторам уже никто не вернет.

Однако, это далеко не единственная опасность. Даже если дом будет достроен, на что компания-застройщик обменяет ваши облигации, не известно. Ведь в строительных облигациях не указывается конкретный адрес жилья, приобретаемого инвестором. Проще говоря, ни определенное количество комнат, ни определенный этаж, ни, скажем, размер кухни, ни даже определенный жилой дом вам не гарантирован. Все, что должен строитель – это какое-то количество квадратных метров, на которое инвестор накупил облигаций.

Правда, большинство компаний предлагают своим клиентом заключить еще и договор резервирования определенной квартиры (как правило, после того, как инвестор приобрел облигаций на 30-50% стоимости квартиры). Однако проблема заключается в том, что в украинском законодательстве такая сделка не предусмотрена. Кроме того, как отмечают юристы, в таком случае обязательства застройщика предоставить конкретную квартиру прописаны в двух разных документах — проспекте эмиссии облигаций и договоре бронирования – что тоже является правовой коллизией.

Кроме того, инвестор не застрахован ни от постепенного подорожания жилья (то есть каждая следующая облигация может стоить все дороже и дороже), ни от срыва сроков строительства, ни от того, что собранные после продажи облигаций средства могут быть использованы не по назначению. Что касается сроков, то здесь в облигационной схеме есть еще одна серьезная проблема. Ведь для облигаций установлен конкретный период обращения. И после окончания этого срока застройщик уже не обязан погашать их квадратными метрами. Зато он может предложить инвестору денежную компенсацию, которая, естественно, осуществляется в размере номинальной стоимости облигаций. То есть той стоимости, по которой они были куплены. А если учесть, что за это время недвижимость может подорожать на 50-100% (в наших условиях это всего-то год-два), то последствия для инвестора могут оказаться плачевными.

3. Фонды финансирования строительства (ФФС)

На сегодняшний день инвестирование в строительство через ФФС считается самым безопасным для инвестора. И до недавнего времени (а именно до того самого Закона «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины» от 15 декабря 2005 года) он таким и был.

Согласно закону, ФФС – это своеобразный посредник между инвесторами и застройщиками. Граждане передают в ФФС деньги, а компания, управляющая этим ФФС, заключает договор со строительной компанией и финансирует строительство.

Очевидное преимущество инвестирования средств через ФФС – наличие контроля над процессом возведения жилья. Причем контроль осуществляется двухуровневый. С одной стороны, управитель ФФС контролирует соблюдение застройщиком оговоренных сроков сдачи дома, а также качество строительства, и в случае систематических нарушений со стороны строительной компании может попросту поменять ее. С другой стороны, за самим управителем ФФС следит Государственная комиссия по регулированию рынков финансовых услуг. Она может потребовать заменить финансовую компанию, управляющую фондом, либо застройщика.

Однако и в работе с ФФС есть целый ряд недостатков. Во-первых, он так же, как и инвестиционный договор, не гарантирует инвестору, который вносит средства частями, неизменности цены квадратного метра. Кроме того, законодательные изменения привели к тому, что если раньше один ФФС мог финансировать только один объект строительства, то теперь ему разрешено инвестировать в сразу несколько домов. А это означает, что ФФС сможет перебрасывать средства от одного объекта к другому. Проще говоря, появляется риск превращения ФФС в ту же «пирамиду».

Среди прочих не очень приятных для инвестора изменений в законодательстве о ФФС — отмена обязательного страхования ответственности застройщика за срывы сроков сдачи дома в эксплуатацию. Кроме того, если раньше закон предусматривал возвращение средств доверителю ФФС по рыночной стоимости квадратного метра, теперь условия возвращения инвестиций определяются правилами ФФС.

Вместо послесловия

Подводя итоги, можно констатировать, что все без исключения механизмы инвестирования в жилищное строительство достаточно рискованны. Как минимум, инвестор рискует срывами сроков строительства и подорожанием объекта недвижимости. Максимум – любой из перечисленных механизмов на деле может оказаться очередной строительной пирамидой.

Тем не менее, доходность недвижимости, находящаяся в последние несколько лет в пределах 60% годовых, в определенной степени оправдывала эти риски. С другой стороны, любой крупный скандал с обрушением одной из строительных пирамид может иметь практически непредсказуемые последствия для отечественного рынка недвижимости. Прежде всего, из-за высокой доли спекулятивного капитала в этой отрасли. Даже риелтеры уже признали, что на сегодняшний день он достигает 50%. Однако это справедливо в том случае, если говорить обо всем рынке в целом. Если же взять во внимание исключительно «первичку», доля спекулятивного капитала здесь окажется куда существеннее.

Ведь именно спекулянты, как правило, не боятся рисковать. А это, кстати, не только те люди, из-за которых, как принято считать, растут цены на недвижимость, а и те, благодаря которым, собственно, и ведется строительство. Ведь банки на сегодняшний день никакого участия в кредитовании строительства жилья не принимают. Капитала же самих застройщиков зачастую не хватает даже на возведение одного-единственного дома. Спекулянты же, вкладывая деньги в строительство жилья и, таким образом, предоставляя застройщикам бесплатные кредиты, по сути, «держат на себе» строительную отрасль.

Поэтому крушение еще парочки строительных пирамид может привести не просто к «падению доверия населения к инвестированию средств в жилищное строительство», но и к уходу капитала из строительной отрасли. Чем это грозит – догадаться не сложно.

Катерина Сенкович
источник: http://www.tema.in.ua

Первоначальный взнос при покупке квартиры существенно уменьшится

business-net — Tue, 18 Sep 2007 09:33:42 +0000

Олег Портнов
В случае уменьшения размера первоначального взноса банки-партнеры ГИУ станут более требовательными к клиентам, желающим оформить кредит

Не исключено, что в скором времени кредиты на приобретение жилой недвижимости станут более доступными. Так, Государственное ипотечное учреждение (ГИУ) намерено предложить банкам-партнерам снизить размер первоначального взноса при оформлении кредита на покупку квартиры и установить его на уровне 5%. Тогда как сегодня сумма взноса составляет, как правило, 30%. Эксперты полагают, что такое нововведение может привести к удорожанию квартир на рынке.

В настоящее время, оформляя кредит, к примеру, на 300 тыс. грн., около 90 тыс. придется сразу же внести в банк. Если же размер первоначального взноса будет уменьшен до 5%, для оформления кредита на квартиру изначально понадобится только 15 тыс. «С одной стороны, такая ситуация на рынке ипотечного кредитования может привести к увеличению количества заемщиков, желающих приобрести квартиру в кредит, — рассказал председатель комитета по законодательству Ассоциации риелторов Украины Генрих Людкевич, — С другой же стороны, банки-партнеры ГИУ станут более требовательными к соответствующим клиентам. Могут появиться дополнительные требования к заемщикам, благодаря которым банк минимизирует свои риски. При этом не исключена возможность повышения цен на квартиры», — заключил эксперт.

Напомним, что отношения между ГИУ и банками заключаются в том, что финучреждения имеют возможность получить от ГИУ недорогие заемные средства (т. е. осуществляется рефинансирование банков). В свою очередь, банки направляют полученные средства на выдачу населению льготных кредитов (например, под 10% годовых) для покупки недвижимости. При этом сама недвижимость и выступает предметом залога. Причем на практике у разных банков размер ставок может существенно отличаться.
Для получения льготного кредита по программе ГИУ необходимо заручиться согласием не только банка, но и самого ипотечного учреждения

Оформить такие кредиты можно в одном из банков-партнеров ГИУ, которых сейчас насчитывается более 60. Однако для этого необходимо знать ряд условий. Во-первых, ипотечные ставки по программе ГИУ составляют в среднем от 10 до 15% годовых в гривне, в то время как банки, не сотрудничающие с ГИУ, предоставляют такие же кредиты под 16–20% годовых. Во-вторых, существуют ограничения по сумме кредита в зависимости от области. Например, в Киеве и пригородных зонах максимальная сумма кредита составляет 1 млн. грн., в Севастополе — 750 тыс. грн., в других городах областного значения — 500 тыс., в городах районного значения — 300 тыс., в других городах и поселках — 200 тыс. Минимальная сумма, которая может быть выдана заемщику, — 25 тыс. грн. Минимальный срок кредитования составляет 5 лет, а максимальный — 30.

Согласно Требованиям к ипотечным кредитам, которые утверждены ГИУ, претендент на льготный кредит должен иметь довольно высокий уровень официально подтвержденных доходов. Так, расходы заемщика на обслуживание кредита не должны превышать 40% его доходов. При этом ипотечный кредит должен быть погашен до достижения заемщиком пенсионного возраста, а именно: для женщин — 55 лет, а для мужчин — 60. В иных случаях потребуется гарантия поручителя.

Что касается документов, необходимых для оформления льготного кредита, то они в целом не отличаются от традиционного пакета: копия паспорта; копия справки о присвоении идентификационного номера; справка с места работы с указанием занимаемой должности и доходов, полученных за последние 6 месяцев, или декларация о доходах; прочие документы, подтверждающие получение дополнительных доходов.

Примечательно, что окончательное решение по каждому заемщику выносит ГИУ, то есть для получения кредита клиенту необходимо заручиться согласием не только банка, но и самого ипотечного учреждения. Кроме того, следует учитывать, что кредит по программе ГИУ оформляется несколько дольше, чем кредит, выдаваемый по стандартной программе банка.

Стоит также отметить, что такие кредиты, в отличие от стандартных, выдаются намного реже. Как показал опрос ряда банков-партнеров ипотечного учреждения многие из них кредиты на покупку жилья по программе ГИУ в данный момент не выдают. По мнению экспертов, своеобразный дефицит такого рода займов связан с недостаточностью средств, предоставляемых ГИУ украинским банкам в порядке рефинансирования. Как отметил председатель Ассоциации украинских банков Александр Сугоняко, «данная проблема заключается в том, что не все банки-партнеры смогли получить рефинансирование от ГИУ; кроме того, сумма рефинансирования весьма мизерная, особенно учитывая колоссальный спрос населения на дешевые ипотечные кредиты». Слабый уровень рефинансирования связан, в частности, с тем, что на государственном уровне не уделяется должного внимания проблемам ипотечного кредитования, особенно в разрезе взаимодействия банков с ГИУ, считает г-н Сугоняко. По его словам, введя 5%-ный размер первоначального взноса при оформлении кредита на покупку квартиры, ГИУ подвергает банки-партнеры определенным рискам, в результате чего некоторые из них могут отказаться от сотрудничества с ипотечным учреждением.
http://www.blagovest.com

Регистрация права собственности на недвижимое имущество

business-net — Tue, 07 Aug 2007 09:55:57 +0000

Статья 24 Федерального Закона “О государственной регистрации прав на недвижимое имущество и сделок с ним” устанавливает, что право собственности на долю в общей долевой собственности регистрируется с согласия всех сособственникам. Если такого согласия нет, то регистрация откладывается на 2 месяца, сособственникам направляются извещения. Если они не отвечают, то через 2 месяца просто регистрируется право собственности. Если они отвечают отказом, то регистратор отказывает в регистрации права на долю в общей долевой собственности и предлагает сторонам обращаться в суд.

Запрос органа по регистрации прав на недвижимое имущество

Реально это означает следующее. В Санкт-Петербурге и в Москве право собственности регистрируется в целом на квартиру, но не на комнаты в коммуналках. Последние регистрируются как доли в праве собственности на целую квартиру. Следовательно, если соседи по коммунальной квартире, приватизировавшие свои комнаты, принципиально не хотят, чтобы их сосед продал кому-либо свою находящуюся в собственности комнату, они могут просто ответить отказом на запрос органа по регистрации прав на недвижимое имущество. После этого начнется долгая и бессмысленная процедура рассмотрения дела в суде – что должен решать суд совершенно непонятно.

Санкт-Петербуржское Городское бюро регистрации прав на недвижимое имущество

Более того, в старой редакции ст. 24 не делалось исключений ни для дарения, ни для наследования. К счастью, в Санкт-Петербурге Городское бюро регистрации прав на недвижимое имущество долго не применяло эту явно бредовую норму закона. Но с июля 2000 года была издана новая инструкция, и жители города быстро ощутили ее действие на себе: теперь, если соседи в коммунальной квартире категорически возражали против отчуждения комнаты соседа, то агентства недвижимости просто не брались за продажу таких комнат.

Изменения в регистрации прав собственности на недвижимое имущество

5 марта 2001 года Президент подписал федеральный закон “О внесении изменения в статью 24 Федерального закона “О государственной регистрации прав на недвижимое имущество и сделок с ним”, в соответствии с которым отныне не требуется согласие сособственников на регистрацию права собственника на нового долевого собственника, а необходим лишь отказ от преимущественного права покупки. Как решать проблемы в конфликтных ситуациях в этом случае – знает любой риэлтер: просто сделки оформляются через договор дарения, при котором никакого преимущественного права покупки у соседей нет.

Источник: www.goldprague.com